Про королівну та короля (Наталія Барна, 10 років). Вірш

Жила собі цариця.
Славна була дівиця.
Всі її любили
І віддано служили.
Панувало там добро,
Ніде горя не було.
Про неї день у день
Народ співав пісень.

В іншім царстві жив король,
Побачив її в один день.
Захотів царицю зустріти,
З нею поговорити.
І вирушив за нею
До царства чужого,
Ні на що не зважаючи,
Чужих людей ображаючи.
Перейшов йому дорогу
Старець із бородою
– Подай мені грошей,
будь-ласка, мій королю.
І змилувавсь над ним,
І дав йому грошима.
Старець сказав йому:
За твою щедрість неодмінно,
Допоможу тобі з царівною.
Король дуже здивувавсь,
Звідки дідок про усе дізнавсь.
З царівною повертався
Та недовго утішався
Щастям, рушив на війну.
Про країну він не дбав,
Поборами обкладав.
А як тільки повернувсь,
У палац мерщій помчав.
Як приїхав, сказав: «Ні,
Хтось царівну вкрав вночі.»
На троні лише записка
Залишилася сумна.
Король її прочитав
І від горя заридав…
Звідкість старець давній
Взявсь і сказав такі слова:
-Ти прийшов, її нема.
А вона була сумна
Бо у царстві, у твоїм,
Де добра нема зовсім.
Важко жити та творити…
І сумні мешкають люди…

Опубліковано у Авторські вірші. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук

22222